Мене тут нема... перестаю відчувати, перестаю розуміти, перестаю усвідомлювати себе в цьому світі. Кажуть, що саме цим людина відрізняється від тварини, тож я стаю твариною? Їм не відчуваючи смаку, п'ю не відчуваючи міри, сплю не відчувачи втоми, звички дуже гарна штука в такому стані... в стані, коли нема потреби прибирати, готувати, розмовляти, посміхатись. Добре, що я можу робити все це за звичкою. Втоми не має, є спустошеність. Боюсь спати. Не хочу знову бачити свої дурні сни. Там забагато болю, страху, безпомічності. Це ж мої сни, я знаю, що я вмію в них літати, знаю, що можу їх змінювати... та чомусь цього не роблю. А ще, я їх не розумію. Знаю, що б зрозуміти треба подивитись ще, моя підсвідомість завжди дає мені декілька підказок. Готова тягти до останнього, падати у відключці щоб тільки знову не відчувати цю спостошливу безпомічність. Мабуть треба лікувати нерви, чи голову. Зараз як натягнена струна, звучу гарно, та чи довго буду? Люблю вас, і все буде добре, ви тільки не хвилюйтесь, у вас і своїми проблемами голова забита.